Хтож тебе, бісова, вигадав, моя велика, як море, любов.
Я, навіть, зорям завидую, що можуть скрізь милуватись тобой.
Чим би тебе я не балував, які дарунки тобі не носив.
Правду казав, чи обманював ти відхиляла надії мої.
Вітер милує пустелі. Місяць — зірки, а сонце поля.
Море шепоче до скелі. Тільки на світі один не голублений я.
Довго крутила метелиця, сніги сипали в душу мою.
Серце моє не розірветья. Його тобі я цілком віддаю.
Чим би тебе я не балував, які дарунки тобі не носив.
Правду казав, чи обманював ти відхиляла надії мої.
Вітер милує пустелі. Місяць — зірки, а сонце поля.
Море шепоче до скелі. Тільки на світі один не голублений я.
Вітер милує пустелі. Місяць — зірки, а сонце поля.
Море шепоче до скелі. Тільки на світі один не голублений я.